Філія: Меморіальний музей Станіслава Людкевича

24.01 - 27.02.2012 - Виставка "Лисенкіана Станіслава Людкевича"

22 березня 2012 р. уся музична громадськість України відзначатиме 170-ті роковини від дня народження Миколи Лисенка. У Львові також відбуватимуться різноманітні заходи – конференції, презентації, концерти. Музей Соломії Крушельницької вирішив в особливий спосіб вшанувати видатного композитора, а саме через постать Станіслава Людкевича. Пропонована виставка, що відкривається в день народження Станіслава Людкевича, розпочинає ювілейний Лисенківський рік.
Що поєднувало ці дві талановиті особистості? На це питання ми намагалися відповісти експонатами виставки, назва якої "Лисенкіана Станіслава Людкевича". Усі представлені матеріали зберігаються в Музеї Станіслава Людкевича і є частиною його особистого архіву, яким впродовж багатьох років опікувалася його дружина пані Зеновія Штундер.

Станіслав Людкевич

ЛИСЕНКО В МОЄМУ ЖИТТІ
(фрагменти)

Як це не дивно, а то й боляче і прямо соромно згадати мені про те, що я за весь час життя М.В. Лисенка не мав змоги зустрітися з ним у Києві або у Львові, побачити його та послухати живого голосу. Різні непоборимі перешко-ди лежали на наших штучних кордонах, що ділили життя Великої й Західної України. Навіть в час тріумфального приїзду Лисенка 1903 р. до Львова мені якраз припав останній запізнений "строк" австрійської військової служби у Відні, я хоч як старався, ніяк не зміг вирватися з військової казарми та приїха-ти до Львова на свято, а мусів вдоволитися читанням вістей у пресі.
І зміг я побачити його тільки в 1912 році вже німого, в домовині, і відчути його справжню велич у час величавого, неповторного похорону. Навіть його два листи (відповіді на мої письма), в яких виявилася його високогуманна суспільна душа, мусіли мені в роки воєнної хуртовини (1914-1918) кудись запропаститися. Так що в споминах можу говорити тільки про стрічу з його творчістю.
Живий духовий зв’язок М. Лисенка з Галичиною відчув я рано – уже в час учнівських гімназійних студій в спольщеному "рідному" Ярославі. Вже тоді мав я змогу почути його чудове перше Quodlibet ("Гей гук, мати, гук") на мужеський хор, яке спопуляризував виданням і виконанням О. Нижанків-ський в час "артистичних студентських прогульок", у яких і я брав участь. Далі мав я небуденні переживання від "Івана Гуса", "Хору бранців" і особливо "На прю!". Ще більше отворилися мені очі у Львові, коли я почув прекрасні мішані хори "Туман хвилями лягає" (з оп. "Утоплена"), "Веснянки" (перший вінок), "Різдвяну псальму" або чудову обробку "Верховино, світку ти наш"... Ще вище піднявся в моїй уяві образ Лисенка, коли мені самому припала честь у 1899-1900 рр. виконувати з "Львівським Бояном" у супроводі військового оркестру його могутню кантату "Радуйся, ниво", а пізніше "Б’ють пороги" та ін.
Також солоспіви Лисенка, зокрема з "Музики до “Кобзаря”", стали у нас дедалі завойовувати чільне місце в концертному репертуарі, особливо від часу, коли відомі артисти Мишуга, Носалевич, Крушельницька стали показува¬ти їх на своїх гастрольних виступах, а ще сильніше з часу, коли незабутній Модест Менцинський показав нам велику серію до цього часу мало відомих солоспівів з "Кобзаря" у такому ревеляційному виконанні, яке відкрило очі усім тямущим, хто такий Лисенко і його "Музика до “Кобзаря”".

Львів, 1962 р.